Дитинство, юність, священиче покликання

З раннього дитинства Казимир Шептицький любив вчитися. Він з відзнакою закінчив Гімназію св. Анни у Кракові, а потім вступив до Ягеллонського університету, де отримав ступінь доктора юридичних наук. Навчався також у Парижі та Мюнхені. Закінчивши навчання, Шептицький повернувся до рідного міста, щоб допомагати батькові керувати маєтком. Оселився в селі Дев’ятники біля невеличкого містечка Бібрка, що під Львовом.

Молодий Шептицький міг бути видатним політиком і господарським діячем. У 1900–1907 роках був послом Палати депутатів (Abgeordnetenhaus) Віденського парламенту та його секретарем від польського Кола. Шептицький також був активним діячем у Галицькому господарському товаристві та Галицькому лісовому товаристві, які очолював у 1908–1911 роках. Належав до багатьох громадських організацій Галичини і був зачинателем багатьох громадських ініціатив. Однак замість того, щоб робити приголомшливу кар’єру, Казимир Шептицький сам просить Бога, як він писав у листі від 21 серпня 1915 року, зробити його своїм «добрим воїном» і одягнути в рясу, щоб він міг служити українському народові в Галичині.

У 1912 році, після новіціату, який тривав в Бойроні (Німеччина) у монастирі отців бенедиктинців, Шептицький вступив до згромадження монахів-студитів і взяв ім’я Климентій. Покровителем він обрав св. Климентія I, одного із сімдесяти учнів Ісуса Христа. Климент I був четвертим папою римським, засланим на каторгу до Криму, де помер мученицькою смертю в І ст. н.е.

У 1915 році Казимир Шептицький – після відповідної богословської підготовки в західноєвропейських університетах – був висвячений на священика, після чого, як отець Климентій, став головою чернечого ордену св. Теодора Студита. У 1918 році закінчив Єзуїтську колегію Канізіянум в Інсбруку. Тоді ж разом з братом митрополитом Андреєм починає опікуватися дітьми-сиротами Галичини часів Першої світової війни. З цією метою було зареєстроване товариство «Захист ім. Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт у Львові». Турбота про дітей стала одним із пріоритетів діяльності монахів-студитів, які при монастирях створювали дитячі будинки та школи.

Душпастирство, переслідування та репресії

Отець Климентій зіткнувся з величезним випробуванням не лише у своїй душпастирській діяльності, але й у втіленні в життя великого плану свого брата – архієпископа Андрея, який намагався поширити Унію на Православну церкву в Росії.

Своїм життям і служінням отець Климентій неодноразово давав приклади героїзму та моральних чеснот, особливо, коли під час злочинного нацистського режиму, незважаючи на власне життя священнослужитель рятував єврейських дітей. Робив він це разом зі своїм братом архієпископом Андреєм, який – хоч роками був прикутий до інвалідного візка і покладався виключно на інформацію свого оточення – намагався як міг підтримувати моральний дух українського народу. Обидва брати врятували від смерті кілька сотень єврейських дітей, переховуючи їх у багатьох греко-католицьких монастирях.

Навіть після встановлення у Східній Галичині нового злочинного режиму, яким була радянська Росія, отець Климентій залишився вірним принципам, які виніс з родинного дому та нормам сформованим у Католицькій церкві.

Після закінчення Другої світової війни Климентій Шептицький потрапив у чорний список радянської влади. НКВС заарештувало його у червні 1947 року. Спочатку його відправляють до в’язниці у Львові, потім у Києві, де священнослужитель був засуджений до 8 років виправно-трудових таборів за “зраду батьківщини”. Згодом отця Климентія відправляють до в’язниці в російському місті Владимир, де він помирає 1 травня 1951 року.

1995 року отець Климентій був посмертно нагороджений Яд Вашем медаллю «Праведника народів світу» та почесним деревом. У 2008 році президент Польщі Лех Качинський нагородив священнослужителя «Орденом Відродження Польщі» за порятунок євреїв під час Другої світової війни. У 2001 році під час візиту в Україну Іван Павло ІІ виніс на вівтар отця Климентія та проголосив його блаженним Католицької Церкви.